Судові способи захисту прав інтелектуальної власності: розвиток підходів Верховного Суду

Упродовж останніх років правозастосування у сфері інтелектуальної власності суттєво ускладнилося, поєднуючи питання антимонопольного регулювання, недобросовісної конкуренції та захисту комерційних позначень. Практика Верховного Суду свідчить про зростання ролі ефективного способу захисту та зосередження судового контролю на реальних наслідках порушень.

Однією з ключових справ, яка визначила цей вектор, стала справа № 910/7661/17 щодо торговельної марки «Цитрамон», де позивачем виступила фармацевтична компанія «Дарниця». Вона оскаржувала державну реєстрацію лікарського засобу «Цитрамон-Здоров’я» та вимагала заборонити використання цього позначення іншою компанією. Суд першої та апеляційної інстанцій припинили спір, фактично дозволивши відповідачу продовжувати випуск продукції під тотожною назвою, лише змінивши оформлення упаковки. Верховний Суд відійшов від даного підходу, наголосивши, що зміна зовнішнього вигляду не усуває суті порушення. Цей висновок став прецедентним, адже вперше чітко закріпив принцип: ефективним вважається лише такий спосіб захисту, який припиняє порушення повністю, а не створює лише його видимість. Таким чином, ВС продемонстрував відхід від суто формалістичного підходу до реальної практичної оцінки наслідків використання позначення у цивільному обороті.

Не менш важливою стала справа № 910/13988/20 щодо визнання торговельної марки добре відомою у спорі ПрАТ «Дарниця» та АТ «Лубнифарм». Позов містив вимоги про встановлення факту добре відомої ТМ станом на 1997 рік та про визнання недійсним свідоцтва конкурента. Суд першої інстанції та апеляційний суд погодилися з аргументами позивача, встановивши, що позначення, яким володіло ПрАТ «Дарниця» вже тривалий час мала широке комерційне визнання, значні обсяги виробництва та впізнаваність серед споживачів. Верховний Суд, утім, розмежував судову та адміністративну процедури, наголосивши, що визнання добре відомої торговельної марки у судовому порядку не є самостійним способом захисту, а лише встановленням юридичного факту, необхідного для подальшого застосування інших засобів. Саме лише визнання добре відомої ТМ у межах судового процесу не має універсального характеру й не зобов’язує УКРНОІВІ відмовляти у реєстрації схожих позначень у майбутньому. На відміну від цього, рішення Апеляційної палати має загальнообов’язковий характер і формує правові наслідки для всіх заявників. Цей підхід заклав фундамент сучасної практики - суд не може підміняти собою адміністративний механізм, який створений для системного попередження колізій між позначеннями.

Ще одним важливим напрямом розвитку судової практики стали патентні спори. У справі № 910/17205/17 , де українська компанія оскаржувала патент міжнародного власника, Верховний Суд фактично закріпив правило, згідно з яким право на оскарження патенту не залежить від наявності факту порушення з боку патентовласника. Сам факт неправомірної або помилкової видачі патенту є достатньою підставою для звернення до суду. Така позиція забезпечує можливість очищення ринку від патентів, які не відповідають вимогам новизни або рівня техніки, і суттєво зменшує ризики зловживання монопольним становищем у сфері фармацевтики, технологій та інновацій.

Показовою є також справа справа № 908/3340/19 щодо недобросовісної конкуренції, у якій підприємство направило органам влади листи з неправдивою інформацією про конкурента, намагаючись вплинути на його господарську діяльність. Верховний Суд визнав такі дії формою дискредитації, підкресливши, що навіть звернення до державних органів може бути розцінене як недобросовісна конкуренція, якщо воно містить недостовірні відомості та має на меті створення штучних конкурентних переваг. Такий підхід продемонстрував розширене бачення сутності недобросовісних практик, у яких формальний привід - «право на звернення» - не може виправдати реальне завдання шкоди діловій репутації іншого учасника ринку.

Узагальнення всієї практики років дозволяє зробити висновок, що Верховний Суд поступово формує цілісну доктрину захисту прав інтелектуальної власності, у центрі якої - ефективність обраного способу захисту. Суд більше не обмежується буквальним тлумаченням закону, а оцінює те, як саме обраний засіб вплине на припинення порушення, відновлення балансу між суб’єктами та недопущення нових спорів. Такий підхід наближує український правопорядок до європейських стандартів, де ефективність засобу захисту є одним із ключових елементів принципу верховенства права.

Для ефективного управління правами інтелектуальної власності, мінімізації ризиків спорів та формування дієвої позиції захисту рекомендуємо звертатися до компанії «Віконсалт» . Ми надаємо комплексні послуги з охорони, супроводу та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності з урахуванням актуальної практики Верховного Суду та міжнародних стандартів.