Проаналізувавши закон України «Про авторське право та суміжні права» можна стверджувати, що мережа інтернет являє собою суцільне правопорушення. Навіть ідея вільного обміну інформацією не відповідає правовим нормам, за винятком освітніх цілей чи висвітлення подій, проте з обов’язковим зазначенням автора та джерела.
Існуючу проблему захисту авторських прав в Інтернеті досить складно вирішити лише у законодавчий спосіб, проте цілком реальне технічне розв’язання, адже в наш час можливо ідентифікувати порушників та обмежити доступ в цифрових умовах. Відтак, при захисті аудіо допоможе код ISNB, а для фільмів та відео – ISAN.
Цікавий факт! Закон про копірайт не дозволяє Вікіпедії задовольнити свою глобальну мету – зібрати всі знання планети, оскільки згідно з міжнародними законами про авторське право лише частина всіх знань може надаватись в необмеженому публічному доступі.
На Заході епоха інформаційних технологій почалась раніше, відтак розробка методів охорони прав інте¬лектуальної власності прогресувала із створенням інституту «Internet Policy Institute».
Цікаво, що в Російській Федерації доказом в судовому розслідуванні може слугувати сайт, себто знімок екрану із зазначеними датою, посиланням та змістом сторінки сайту. Натомість в Україні без нотаріальної фіксації це не нічого підтверджує.
В Інтернеті правовласники контролюють використання своїх об’єктів за допомогою:
обмеження функціональності. Автор надає користувачеві примірник твору, але за умови типу «спробуй, перед придбанням»;
використання кодових слів. В текст вводяться рідкісні слова, за якими можна відстежити використання твору;
встановлення так званого ,,таймеру”. Автор надає доступ до твору, але встановлює дату (або визначену кількість можливих переглядів), після якої вільний доступ стане неможливим.;
захисту від копіювання. За цього підходу правовласник обмежує кількість разів, коли комп’ютерний файл може бути скопійований, або ж взагалі блокує функцію копіювання;
Криптографічних конвертів. Автор використовує програмне забезпечення, що зашифровує твори так, аби доступ до них був можливим лише із ключем до шифру, і таким чином він отримує від користувачів плату за ключі;
Запис інформації із сторінок сайтів на лазерний диск із подальшим депонуванням у Веб-депозитарії. Правовласник, описуючи матеріал та фіксуючи дату прийому матеріалу, передає твір на збереження.
Водяні знаки в електронних копіях зображень, що наносяться за допомогою таємного коду в спеціальному програмному забезпеченні. Візуально в зображеннях неможливо ідентифікувати водяні знаки, вони є стійкими до стискання, зміни розміру, формату чи кольору, що може лише частково пошкодити зображення.
Згідно з ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушеннями авторського права виступають:
піратство, тобто публікування, відтворення, розповсюдження контрафактних примірників творів;
плагіат, тобто повне або часткове дублювання твору не від імені автора;
ввезення на територію України без дозволу автора, та аналогічно вивіз;
підроблення, зміна чи вилучення інформації в електронній формі щодо управління правами.
Автор має виключне право на дозвіл або заборону:
відтворення творів;
повторного оприлюднення творів не організацією, що здійснила першу публікацію;
перекладів;
адаптації;
включення творів до збірників, енциклопедій тощо;
імпорт примірників.
Автор має право вимагати винагороду за будь-яке використання твору. Винагорода може бути у формі разового платежу, або періодичних відрахувань за кожен примірник. Автор має можливість стягувати з порушника:
збитки;
доходи, отримані внаслідок порушення;
замість відшкодування збитків або стягнення доходу, стягувати компенсацію, що визначається судом;
моральну шкоду.
Розглянемо кілька суперечних ситуацій, зв’язаних із відстоюванням авторського права в Інтернеті:
Warner Music Group отримує прибуток до $2 млн на рік лише від використання пісні «Happy Birthday to you» в телеефірах та сценічних виступах. Щодня хтось в світі чує таке привітання, але спрвжнє походження пісні достеменно не відомо.
Привернула увагу країни гучна судова справа «Нового каналу» проти «1+1» щодо програм «Ревізор» та «Інспектор Фреймут». Остання телепередача була визнана такою, що створена із використанням характерних та охоронюваних авторським правом елементів, а саме таких: образ та манери ведучої, раптовість перевірки та незалучення власників закладів до зйомок, критерії для перевірки та отримання таблички - «знаку якості». Відтак зміна назви не може гарантувати правомірність, адже це питання багатоскладове.
В 2011 році британський фотограф Девід Слейтер мав зйомки у джунглях Індонезії. Увагу однієї мавпи привернула камера та вона почала гратись нею із товаришами, зробивши при цьому більше сотні фотографій, щоправда в основному фото розмиті. Найкращі селфі мавпи із широкою посмішкою миттю облетіли світ. Три роки по тому фото було кимось опубліковано на Wikimedia Commons. Слейтер звернувся до Wikimedia з вимогою прибрати фото, оскільки відкритий доступ до цієї роботи ставить під загрозу його прибуток, адже лиш поїздка коштувала фотографу понад 2 тис. фунтів. У Вікімедії прибрати фото відмовились, мотивуючи це тим, що технічно знімок було зроблено самою макакою, а на тварин не розповсюджується право інтелектуальної власності. В результаті довелось довести, що Слейтер доклав креативних зусиль до створення фото, Та фотограф зобов’язався з 2017 перераховувати зоозахисникам організації PETA чверть доходів від продажу цих зображень.
Підсумуємо, в разі необхідності важливими доказами авторства в суді виступають:
свідоцтво, патент, тощо;
фіксоване звернення до порушника авторського права з пропозицією досудового врегулювання спору, шляхом підписання ліцензійного договору;
фіксація інтернет-сторінок, рахунки-фактури на придбання об'єктів, та подібне;
