АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ УКРАЇНИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ СПОРІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОРУШЕННЯМ ПРАВ НА НОУ-ХАУ

 © VICONSULT

ДМИТРЕНКО В.В.

(опубліковано у матеріалах Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання державотворення в Україні», 20 травня 2016 р., м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

Актуальність дослідження полягає у відсутності єдиного підходу до визначення поняття «ноу-хау» в Україні. Питання щодо визначення місця ноу-хау в правовій науці визначено досить неоднозначно. Через недостатнє дослідження правової природи та сутності ноу-хау, неврегульованість чинного законодавства України, сьогодні маємо різні тлумачення поняття «ноу-хау» та різну судову практику. Існують різні точки зору які розглядають ноу-хау як складову комерційної таємниці, як окремий об’єкт права інтелектуальної власності та як синонім секретів виробництва та комерційної таємниці.

В судовій практиці України відсутній єдиний підхід до вживання поняття «ноу-хау». Наприклад, спостерігаємо змішування понять у Рішенні Господарського суду Харківської області від 09.04.2008 р. по справі №29/101-08, Ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2008 р. по справі №29/101-08, Постанові Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 р. №29/140-08, а саме ноу-хау ототожнено з комерційною таємницею та секретами виробництва. Разом з цим, у цих судових рішеннях мова йде про майнові права інтелектуальної власності на ноу-хау.

У Рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20.02.2014 р. по справі №204/697/14-ц ноу-хау описано як технологію та об’єкт інтелектуальної власності. Зазначено, що позивачем створено винахід – технологію – об’єкт інтелектуальної власності (ноу-хау). В даному рішенні використано тлумачення ноу-хау відповідно до ст.1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»: сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих. У Рішенні також наведено уточнення, що, як правило, під ноу-хау розуміються секретні не запатентовані технологічні знання і процеси, практичний досвід, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проектування, розрахунків, будівництва і виробництва будь-яких виробів, наукових досліджень і розробок; склади і рецепти матеріалів, речовин, сплавів тощо; методи і способи лікуванн; методи і способи видобутку корисних копалин; специфікації, формули і рецептура; документація, схеми організації виробництва, досвід в області дизайну, маркетингу, керування, економіки і фінансів; інша недоступна широкій громадськості інформація. Вказано, що правова охорона «ноу-хау» у вигляді надання винахіднику (творцю) патенту, свідоцтва або іншого офіційного документу на його винахід чинним законодавством України не передбачена, зокрема, відсутні спеціальні норми права, які б регулювали відношення осіб, пов’язані з захистом своїх прав на створений «ноу-хау», у зв’язку з цим такий захист відбувається за загальними правилами, встановленими для захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.

У Рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2015 р. по справі №761/29788/14-ц теж мова йде про порушення саме прав інтелектуальної власності на ноу-хау. Позивач – автор та власник прав інтелектуальної власності на ноу-хау «Удосконалення способу підготовки газу на Котелевському родовищі за допомогою турбодетандера» до винаходу «Спосіб розробки газоконденсатного родовища», захищеного патентом України №46370, власником якого є відповідач.

У Рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13.10.2010 р. по справі №2-3878/2010, на підставі письмових пояснень Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (сьогодні – Державна служба інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України), з’ясовано, що є розмежування між поняттями комерційна таємниця та ноу-хау. Суд використав тлумачення поняття «ноу-хау» із ст.1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», а саме в судовому рішенні зафіксовано, що ноу-хау визначається як інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям не загальновідомості та істотності. Об’єктами майнових прав власності на ноу-хау можуть бути: матеріальні носії інформації про ноу-хау; матеріальні продукти, виготовлені відповідно до конкретного ноу-хау. В судовому рішенні також вказано, що ноу-хау взагалі не є об’єктом права інтелектуальної власності і відрізняється за своєю суттю від комерційної таємниці.

В Рішенні Господарського суду Донецької області від 10.03.2010 р. по справі № 22/37 ноу-хау описано як промисловий, комерційний та науковий досвід, що схоже, але не тотожне визначенню наведеному у Податковому кодексі України. Також, в даному рішенні зустрічається опис ноу-хау як технології. Судом був розглянутий контракт про передачу невиключної ліцензії на виробництво ноу-хау, в якому ноу-хау визначено як докладний опис технологічного процесу виробництва та контракт про передачу прав на використання інформації відносно промислового, комерційного та наукового досвіду (ноу-хау) щодо виробництва, де ноу-хау описано як докладний документований опис промислового, комерційного та наукового досвіду.

У Постанові Малинського районного суду Житомирської області від 28.04.2014 р. по справі №2-а/0614/8286/11 зустрічається посилання на Податковий кодекс України, в якому ноу-хау описано як інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду, а також розглядаються Договори, залучені до матеріалів справи, в яких ноу-хау визначено як сукупність технічної, технологічної, виробничої, комерційної та іншої інформації, що складає секрет виробництва, а також сукупність відповідних навичок та виробничого досвіду, які є необхідними для виробництва продукції. Судом зроблені висновки, що ноу-хау полягає також у способі використання матеріалів.

Таким чином, проаналізувавши судову практику, спостерігаємо її неоднозначність. Національна судова практика по-різному трактує поняття «ноу-хау», спираючись на різні нормативно-правові акти. Різною, також, є практика визначення приналежності ноу-хау до об’єктів права інтелектуальної власності. Все це зумовлено відсутністю єдиного нормативно-правового акту, щодо регулювання ноу-хау в Україні, або хоча б єдності правових позицій у визначенні даного поняття.