Об`єкти інтелектуальної власності в бізнесі. Захист інформації за допомогою "ноу-хау"
© VICONSULTВід того, наскільки вагомим є інтелектуальний потенціал суспільства та рівень його культурного розвитку, залежить в кінцевому рахунку і успіх вирішення поставлених перед ним економічних проблем. Економічний розвиток багато в чому зумовлюється станом інноваційної діяльності, а активна інноваційна робота неможлива без охорони інтелектуальної власності. Так і підтримання бізнесу в наш час потребує уваги не лише з боку безпосередньо напрямку діяльності компаній чи осіб-підприємців, а і дещо глобальнішого підходу. Успіх в веденні справ сьогодні вимагає захисту і інтелектуальної власності. На сам перед, мається на увазі отримання свідоцтв на знаки для товарів та послуг, отримання патентів як на промислові зразки, так і на винаходи чи корисні моделі, отримання свідоцтв на авторське право та інше. Такий захист дає впевненість в конкурентоспроможності своїх товарів та послуг.
Проте, при отриманні вищевказаних документів вся інформація про інтелектуальну власність оприлюднюється. В деяких випадках це добре, в деяких не важливо, але деяку інформацію про інтелектуальну власність краще тримати в секреті, щоб бізнес просувався успішно. Такий секрет сприяє успіху особливо стосовно технічних рішень, способів виробництва тощо.
Розробникам та тим, хто хоче захистити інтелектуальну власність треба знати, що існує дві основні форми охорони результатів науково-технічної діяльності: патентом і «ноу-хау».
Власник патенту має монопольні права на те чи інше технічне рішення. При цьому він може притягти порушника патенту до відповідальності. Захист за допомогою патенту має більшу силу та дає більше можливостей, але не завжди такий захист може бути доречним. Зокрема, важко ним захистити спосіб виготовлення продукту або отримання речовини. Варто відмітити, що патентування — дорогий і тривалий процес і український патент діє тільки в Україні, а в усіх інших країнах дане науково-технічне рішення може вільно і беззаборонно використовуватись іншими особами. Патент носить локальний характер. Для здобуття прав необхідно отримати патенти окремо в кожній країні, де є необхідність в захисті технічної новинки.
Що ж стосується «ноу-хау» — це науково-технічні знання і досвід, необхідні для реалізації нової продукції чи технології, критеріями яких є невідомість невизначеному колу осіб, наявність очевидних зусиль власника «ноу-хау» по його збереженню у таємниці і комерційна цінність відповідної інформації. У буквальному перекладі з англійської мови «know-how» означає «знати , як» , що є скороченням виразу «знати , як це зробити». Часто вживають поняття «ноу-хау», як синонім любої технічної новинки, це невірно. «Ноу-хау» - це скоріше секрет виробництва. Воно міститься, як правило, у переданій по ліцензії технічній документації, в консультаціях і навчанні покупця ліцензії при освоєнні нового виробництва. Останніми роками в усьому світі спостерігається зростання обсягів «ноу-хау» в комерційному обігу країн.
«Ноу-хау», як правило пов’язується з технічними рішеннями, методами та способами виробництва і використання технологічних процесів й приладів, що не можуть бути забезпечені патентним захистом згідно з чинним законодавством країни або за рішенням власника “ноу-хау“. Особливої уваги набувають механізми оцінки та використання “ноу-хау“ не тільки в процесі діяльності підприємств, але й на етапах розробки установчих документів, формування статутного капіталу тощо.
В процесі комерційної реалізації «ноу-хау» її власники зазвичай рекламують ефект від застосування «ноу-хау». Зрозуміло, демонстрація з залученням сторонніх експертів створює ризик втрати його конфіденційності.
На теперішній час «ноу-хау» реєструється в межах конкретного підприємства, у зв’язку з чим підприємства виявляються не дуже зацікавленими в детальному регулюванні особливостей поводження з «ноу-хау», що може привести до обмеження повноважень їх як власників «ноу-хау». Наприклад, в комерційній діяльності підприємств існує практика, коли в якості «ноу-хау» передається інформація щодо попиту на різні товари, умови укладання угод, загальні плани розвитку і тому подібна інформація, яка в ряді випадків взагалі носить статистичний вигляд.
Важливими ознаками «ноу-хау» є економічна цінність, практичність, відсутність можливості захисту у вигляді державного охоронного документу, конфіденційність.
Під «ноу-хау» можна розуміти науково-дослідну, дослідно-конструкторську, розрахункову, що отримана внаслідок створення системи розрахунків, технологічну і виробничу, проектну, будівельну, монтажну, експлуатаційну інформацію тощо.
Як правило «ноу-хау» передається в формі технічної документації, в певних випадках в угоді доцільно передбачити додавання зразка виробу. Також угоди на передачу «ноу-хау» можуть включати обов’язкову умову надавати допомогу на його впровадження.
«Ноу-хау» можна розуміти також, як вид комерційної таємниці. Умови, яким повинна відповідати комерційна таємниця: інформація повинна мати дійсну або потенційну комерційну цінність в силу невідомості її третім особам. Комерційну цінність мають не тільки технічні розробки і рішення. До комерційної таємниці може бути також віднесена інформація про організацію виробництва, про програми економічного розвитку підприємства, проектах здійснення комерційних заходів тощо. У той же час в нинішній комерційній практиці досить часто в якості «ноу-хау» передається інформація про попит на різні товари, стандартні умови укладання договорів, загальні плани розвитку і тому подібна інформація, яка в ряді випадків взагалі носить суто статистичний характер. Іноді таким чином підприємці намагаються вирішити проблеми формування статутного капіталу організації. Але при виникненні спору, наприклад з податковими органами, і передачу справи до суду шансів довести свою правоту практично немає.
Ряд відомостей про організацію не може становити комерційну таємницю ні за яких обставин. Зокрема, комерційну таємницю не можуть складати : установчі документи та документи, що дають право займатися підприємницькою діяльністю, фінансова звітність та документи, необхідні для перевірки правильності обчислення і сплати податків, документи про платоспроможність, відомості про чисельність, складі працюючих, їхню заробітну плату і умови праці, документи про сплату податків і ряд інших. І нарешті, власник «ноу-хау» повинен вживати заходів щодо забезпечення конфіденційності інформації. Іншими словами, інформація, складова «ноу-хау», захищається законом до тих пір, поки вона захищається самим власником.
Від інших об'єктів інтелектуальної власності «ноу-хау» відрізняється рядом ознак:
- Універсальність. Під дане поняття можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю суб'єкта підприємницької діяльності.
- Відсутність охоронного документу. «Ноу-хау» як об'єкт інтелектуальної власності не вимагає офіційного визнання його охороноздатності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей, а також сплати державних мит. Комерційною таємницею можуть бути оголошені цілком потенційно патентоспроможні рішення, які правовласник з яких-небудь причин не бажає оприлюднювати та патентувати в установленому порядку. Таким чином, основний критерій відмінності «ноу-хау» від винаходу - не відмінність у технічному рівні рішення, а наявність або відсутність правової охорони у формі охоронного документа (патенту).
- Відсутність спеціального законодавства. Щодо «ноу-хау» не існує закону, подібного до того, яке є щодо винаходів і ряду інших об'єктів промислової власності. Захист «ноу-хау» забезпечується на основі загальних норм цивільного законодавства (норм, спрямованих на боротьбу з недобросовісною конкуренцією, норм договірного і деліктного права).
- Відсутність виключного права власника. «Ноу-хау» не є об'єктом виключного права. Будь-яка фізична або юридична особа визнається правомочним власником «ноу-хау», якщо самостійно його розробила, або запозичила з відкритої інформації, або придбала в іншого власника. Також можливим є двом чи кільком самостійним розробникам на рівних законних підставах користуватися і розпоряджатися одним і тим же «ноу-хау». Є випадки, коли дві або декілька осіб незалежно один від одного створюють ідентичне «ноу-хау», яке зберігають як таємницю. Кожному з таких сумлінних власників забезпечується можливість захисту свого секрету.
- Необмеженість строку охорони. Термін охорони продовжується до тих пір, доки інформація не стає доступною третім особам, або доки власник сам не вирішить її розповсюдити.
Інформація про «ноу-хау», може передаватися іншим особам за договором з власником інформації. Зазвичай це відбувається шляхом укладення спеціального договору про передачу «ноу-хау». Порядок укладення таких договорів не регулюється , проте на практиці він використовується досить часто. У договорі про передачу «ноу-хау» повинні бути узгоджені умови про предмет (яка інформація передається), термін передачі, розмір винагороди, умова про право на подальшу передачу та збереження конфіденційності з мірами відповідальності.
Договір про передачу (використання) «ноу-хау» відрізняється від аналогічного для патенту. В основі надання права використання «ноу-хау» лежить не виключне право, а фактична монополія на об'єкт угоди. «Ноу-хау» на відміну від запатентованого винаходу не можна використовувати, не отримавши його від власника. Наслідком цього є необхідність не тільки надання за договором права використання, але і передача самого «ноу-хау» у повному обсязі. «Ноу-хау» можуть бути передані як у матеріальній формі (у вигляді різного роду документації, зразків тощо), так і в нематеріальній формі (у вигляді надання технічної допомоги, навчання , управлінських послуг). Як правило, інформація передається у формі документів (технічні описи, формули, методики і т.д.). На додаток до них можлива також передача дослідних зразків виробів. Іноді договори про передачу «ноу-хау» передбачають, що передавальна сторона зобов'язана надавати іншій стороні допомогу у налагодженні виробництва з використанням «ноу-хау».
Що стосується розміру та строків виплати винагороди, то тут можуть застосовуватися дві системи - одноразова виплата або відрахування залежно від обсягів виробленої продукції або обсягів продажів.
У договорі на передачу прав на «ноу-хау» важливо вирішити питання, чи має право особа, яка передає це право, використовувати (продовжувати використовувати) його у власній діяльності, а також чи мають право сторони укладати в майбутньому договори на передачу цієї інформації іншим особам. Зазвичай передача інформації третім особам забороняється, оскільки тоді таку інформацію важко тримати в секреті, контролювати її конфіденційність. Більше того, учасники договору беруть на себе досить жорсткі зобов'язання щодо збереження переданої інформації в таємниці і захисту її від незаконного доступу. Порушення умови про конфіденційність зазвичай дає потерпілій стороні право на одностороннє розірвання договору (це має бути передбачено договором) та на відшкодування збитків.
Передача «ноу-хау» може включатися в якості додаткової умови в ряд інших договорів. Наприклад, договір про передачу права щодо патенту, може передбачати передачу супутнього йому «ноу-хау» - інформації про способи організації виробництва з використанням цього об'єкта тощо. Передача секретів виробництва є також однією з умов договору комерційної концесії (договору про франчайзинг).
Як винаходи так і ноу-хау сприймаються як товар, котрий можна передати або продати зацікавленій стороні. Ці процедури здійснюються, як правило, на основі ліцензійного договору, який передбачає всі аспекти й умови передачі технічної документації чи прав з патенту.
Впровадження винаходу на власному виробництві дозволяє забезпечити унікальні споживчі властивості товару і встановити на нього більш високі ціни, а заодно захистити свій сегмент ринку від конкурентів. Однак така стратегія у комерційній реалізації винаходів в основному придатна для фірм і підприємств, в наявності яких є значні виробничі потужності, співрозмірні з ємкістю ринку даного товару. Тому великі фірми, які прагнуть обмежити конкуренцію на своєму сегменті, дуже рідко збувають ліцензії на право виготовлення власної продукції.
Кожна операція з продажу ліцензії вимагає довготривалої кваліфікованої проробки не тільки технічних, але й правових і комерційних питань. Для патентовласника — потенційного продавця ліцензії — першочерговим є питання найбільш комерційного використання винаходу, який йому належить. Як було сказано вище, кожен вправі вирішити яким чином захищати свою інтелектуальну власність.
Немає методу визначення, придатного на всі випадки, але, як показує практика, реальна оцінка інформації та ринку дозволяє знайти найкраще рішення щодо захисту нової ідеї тощо.